РОЗВИТОК ПОГЛЯДІВ НА ІНСТИТУТ БАТЬКІВСТВА В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
Оновлення системи родинного виховання, її демократизація на гуманістичних засадах зумовлюють необхідність привернути увагу до вітчизняних традицій виховання підростаючих поколінь, а також до історії становлення та розвитку інституту батьківства. Адже лише ввібравши все краще з минулого і трансформувавши його в сьогодення і майбутнє та враховуючи вимоги життя нинішньої доби і діяльності людини, сучасний інститут батьківства зможе формувати особистість, в якій буде поєднуватись національна і вселюдська гуманістична культура.
Одним із корифеїв вітчизняної педагогічної науки ХХ ст. є В.О.Сухомлинський. Зазначаючи величезне педагогічне значення сім’ї, Василь Олександрович наголошує, що батьки – головні природні вихователі, які становлять ядро виховного впливу дітей у родині. З приводу цього педагог писав: “Виховує, звичайно, сім‘я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж батьки. Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім‘ї. Батьківська мудрість стає надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов‘язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них її коріння і джерело” [1, 21]. Однак він додає, що могутньою силою вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високе призначення і мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини.
Висока педагогічна культура сім’ї – це проблема, яка перебувала в епіцентрі науково-практичної діяльності В.Сухомлинського. Спираючись на багатовіковий досвід народного виховання, вчений розглядає родинно-сімейну педагогіку як копітку працю, майстерність і творчість. Основними умовами успішної дії інституту батьківства педагог називає: сприятливий сімейний мікроклімат; моральна відповідальність батьків за дітей; спільна трудова діяльність членів родини; розумна організація життя і побутового устрою та узгодженість дії сім’ї зі школою.
За глибоким переконанням В.Сухомлинського, розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати і батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків [2, 86].
Як вже зазначалось, особливу увагу педагог приділяв сприятливому сімейному мікроклімату. “У хорошій сім’ї, відзначав Василь Олександрович, де батько й мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір’я, і взаємної поваги батьків, – перед дитиною розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага” [1, 28]. Педагог вважав, що у сім’ї має панувати культ Матері і Батька, культ Дідуся і Бабусі, називаючи так атмосферу поваги, сердечної чуйності до великої материнської і батьківської праці.
У своїх працях Василь Олександрович розкриває через конкретні яскраві приклади життя глибокий зміст поняття “батьківська педагогіка” та показує, як створити в сім’ї такі високодуховні культи, як культ праці, книги, рідної мови, поваги до старших, обов’язку, повинності, відповідальності за свої вчинки, культ розумних бажань і потреб.
Одним із найтонших і найважливіших завдань сім’ї В. Сухомлинський вважав виховання душевної здатності до співпереживання: “Вміння мисленно перевтілитися в іншу людину, поставивши себе на місце іншого – ось чого вчать мудрі батьки свою дитину з перших кроків її свідомого життя” [3, 532].
Василь Олександрович був переконаний, що виховувати дітей треба радуючи їх, а не лякаючи [3, 521]. Педагог-гуманіст зазначає, що йдеться про ту радість, яка розквітає в нашому бутті, в нашій поведінці з тонких, чутливих коренів людяності, сердечності, бережливості, турботи про живе і красиве. Щодо цього він писав: “Хай однією з головніших заповідей наших буде: перші доторкання розуму й почуттів дитини до навколишнього світу мають бути ніжними й лагідними” [3, 523].
Важливою умовою ефективного батьківського впливу, на думку педагога, є повага до дитини, яка може виявлятися в найрізноманітніших ситуаціях сімейного спілкування. Цікавою є позиція педагога щодо культури бажань вихованців. За його переконаннями, “школа бажань – це один з найважливіших факторів формування поведінки людини, її ставлення до інших, її співчутливості чи байдужості, доброзичливості, чи злорадності й озлоблення” [3, 185].
Основою батьківського впливу В.Сухомлинський вважав самовіддану і безумовну любов до дітей. “Людину, – писав він, – ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини” [3, 413].
На думку М.Сметанського педагогічні погляди В.Сухомлинського більшою мірою співзвучні ідеям гуманістичної психології [4, 14]. Адже, особливого значення він надавав “парній” педагогіці “духовного співробітництва”, індивідуальним бесідам, задушевним розмовам і розповідям, особистому прикладу.
Проблема ефективності батьківського впливу різнопланова і складна, її дослідження постійно привертає увагу педагогів, психологів. А звернення до творчої спадщини відомого педагога зумовлено потребою у формуванні дієвого сучасного інституту батьківства та надією, що ідеї висловленні Василем Олександровичем допоможуть сьогодні розв’язати ряд теоретико-практичних завдання організації ефективного виховного впливу сім’ї.
Список використаних джерел:
1. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978. – 263 с.
2. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори. В 5 т. –Т.1. – К.: Рад. школа, 1976. – С.55 206.
3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. – Т.5. – К.: Рад. школа, 1977. – 639 с.
4. Сметанський М. А.С.Макаренко та В.О.Сухомлинський про сімейне виховання // Рідна школа. – 2003. – №9. – с.12-14.
